Як допомогти дитині із РДУГ адаптуватися до школи?
Відповідає НАТАЛІЯ АНДРЄЄВА - клінічна психологиня
Що заважає дітям із РДУГ у школі?
Всі основні проблеми дітей із розладом дефіциту уваги та гіперактивності викликані незрілістю лобових структур, які відповідають за самоконтроль і планування. Таким дітям складно концентруватися на завданнях, вони часто відволікаються, забувають зошити або втрачають речі. Вони не можуть самостійно робити уроки, не вміють дотримуватися розкладу і дуже рідко записують домашні завдання.
Учителі часто скаржаться на таких учнів: заважають педагогам, однокласникам, базікають на уроках. Дитина із РДУГ засвоює набагато менше інформації на уроках тому, що лобові частки її мозку, які відповідають за довільну увагу, недостатньо розвинені. Вона не може організувати себе і протистояти першим бажанням відволіктися, їй складно знову ввімкнутися у діяльність.
Через те, що дитина із РДУГ спочатку робить, а потім думає, у неї виникає багато проблем у навчанні: школяр читає в слові перший склад, а решту додумує; тягне руку, не дослухавши запитання вчителя; схоплюється і тікає, щойно дзвенить дзвінок. До того ж дітям із РДУГ непросто всидіти на місці, вони прагнуть до агресивних ігор. Правда, відбувається це не зі зла, а через дефіцит відчуття свого тіла. Щоб відчути його, таким дітям постійно треба рухатися: дуже швидко, різко, з кимось вдаритися, кинути щось – тоді вони добре почуваються.
Якщо педагог зрозуміє проблему дитини, буде знати, що насправді вона хороша, просто треба її організувати, встановити рамки, заохочувати, вона буде нормальним учнем. Діти із РДУГ добре зчитують правильні приклади поведінки – для цього потрібно лише звертати увагу на інших людей.
Як робити домашнє завдання?
РОБИТИ РАЗОМ
У початковому періоді навчання дитина із цим синдромом однозначно не зможе робити уроки без дорослого – він планує діяльність за неї. Поступово хтось із батьків може передавати управління дитині, але при цьому повинен бути напоготові: періодично заглядати в кімнату, перевіряти, чи впорається школяр сам. Якщо ні, то повертатися до спільних занять.
НЕ ВІДВОЛІКАТИСЯ
Коли батьки сідають робити уроки з дитиною, вони не повинні нікуди поспішати, паралельно готувати вечерю або нескінченно відповідати на повідомлення. Треба повністю належати дитині. Метушливість батьків автоматично передасться дитині – вона буде нервувати.
ДІЛИТИ СКЛАДНІ ЗАВДАННЯ НА ЧАСТИНИ
Фраза «йди роби уроки» для дитини із РДУГ незрозуміла, адже вона не може спланувати цю діяльність. Вказівки повинні бути конкретними і поділеними на етапи: сідаємо за стіл, беремо щоденник, читаємо домашнє завдання, розгортаємо підручник. Так ми допомагаємо дитині поетапно дійти до вирішення. Поступово це зовнішнє мовне управління переходить у внутрішній план. Дитина починає самостійно здійснювати ці кроки без вашої допомоги.
ВИКОРИСТОВУВАТИ ТАЙМЕР
У дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності погано розвинене сприйняття часу, тому вона повинна бачити, що час йде. Можна використовувати пісочний годинник, різноманітні додатки, де біжить стрілка і циферблат зафарбовується – так їй буде простіше сприймати час. Коли дитина бачить, що 15 хвилин, відведені на математику, закінчуються, її активність підвищується.
РОБИТИ ЗУПИНКИ
Дітям із РДУГ вони потрібні: 20 хвилин роботи, п’ять хвилин відпочинку. Якщо дитина починає соватися, позіхати, колупати в носі – зупиняємо таймер і йдемо відпочивати. Перерва в процесі виконання одного завдання повинна бути короткою, максимум п’ять хвилин, оскільки дитині із РДУГ складно знову ввімкнутися у процес. Перерва між завданнями – зазвичай 10-15 хвилин. Під час перерв усі гаджети (телефон, планшет, телевізор) – під забороною: дитині потрібно активно порухатися (балансир, батут, турнік), попити води, подивитися у вікно, з’їсти яблуко – цього достатньо.
Можна штовхати руками стіни або балки дверного отвору: така напруга і тиск вмикає пропріоцептивну систему, яка активізує всі структури головного мозку.
Якщо дитина постійно крутиться на стільці, можна замінити його на фітбол – це допоможе сконцентрувати увагу. Якщо сповзає зі стільця, використовуйте килимки, що допомагають не ковзати – на стільці, під ногами і під зошитами. Під рукою завжди повинен бути еспандер, жуйка для рук, м’ячик: глибокі натискання сприяють поліпшенню енергетичного тонусу в головному мозку.
ТРИМАТИ СТІЛ У ПОРЯДКУ
Відповідальна за це повинна бути дитина. На столі залишається органайзер для письмового приладдя і більше нічого. Жодних ігор, журналів, книг. Після уроків дитина повинна подбати про те, щоб усе було прибрано. Вводимо правило: де беремо, туди й кладемо. Це допоможе вирішити проблему з організацією, яка властива дітям із РДУГ. Спочатку можна зорієнтувати дитину, наклеївши стікери з підписами.
ВІДМОВИТИСЯ ВІД ЧЕРНЕТКИ
Велика проблема дитини із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності – вона швидко виснажується. Якщо школяр напише чернетку, то на чистовик сил уже не вистачить. Звичайно, писати відразу начисто спочатку буде складно, дитина робитиме помилки. Але це привчить її до відповідальності, вона буде намагатися зробити якісно.
Як взаємодіяти з учителями?
Шкільна адаптація – важлива ціль у роботі з дитиною, тому з педагогом потрібно бути максимально відвертим, зробити його своїм союзником. Приховуючи від вчителя діагноз, батьки спочатку ставлять його в позицію «за парканом». Потрібно, навпаки, попередити про офіційно встановлений діагноз, розповісти про труднощі дитини, пояснити, що сім’я зацікавлена в навчанні, дитина буде займатися з фахівцями і ви сподіваєтеся на допомогу педагога в адаптації. Якщо попросите у вчителя рекомендацій і порад, він відчує, що вам важлива його думка, і буде нести відповідальність за дитину.
Важливо також передати вчителю рекомендації нейропсихолога, які стосуються навчального процесу дитини: як взаємодіяти з нею на уроці, як краще реагувати, як давати їй завдання. Упродовж навчального року потрібно підтримувати зв’язок з педагогом, питати про успіхи та невдачі дитини, а також дякувати за терпеливе ставлення та порозуміння.
Якщо відбувається конфлікт, важливо не розбиратися на емоціях. Перше, що потрібно зробити, – поговорити з дитиною. Дати їй випустити пар, висловитися, не перебиваючи і не обриваючи її. Назвати почуття дитини, визнати їх і переформулювати її слова більш конструктивно: «Ти, напевно, розлютився, злякався, ти, мабуть, зараз боїшся наслідків». У цей момент дитина відчує полегшення: вона відпустила сильні емоції, зрозуміла, що ви з нею. Відтак можна почати більш раціональну розмову: зрозуміти причини, розібрати всю ситуацію, розставити все по місцях і обговорити подальші дії.
Наступний етап – обговорити подію втрьох з учителем. Батькам важливо дотримуватися нейтралітету, говорити конструктивно, вислухати всі точки зору і постаратися вирішити конфлікт. Дуже важливо завжди бути на боці дитини і зберігати довірливі взаємини, щоб вона хотіла розповісти вам про свої конфлікти, а не приховати їх. Важливо підтримувати дитину, але не виправдовувати: так вона знатиме, що б не трапилося, ви допоможете їй впоратися з емоціями та розв’язати конфлікт.
