Що робити після проходження методики?

Проходження будь-якої діагностичної методики - це інструмент, це засіб досягнення цілей команди фахівців. Адже спеціалісти роблять діагностику не заради факту самої діагностики. Діагностика - це найперший крок, без якого неможливе ефективне втручання. Це можна порівняти із життєвими ситуаціями: коли у Вас болить рука - Ви йдете до лікаря. Найперше, що він зробить - це збере анамнез, проведе базовий огляд ділянки. Але далі - його професійне око обмежене у спостереженні, тож лікар відправить Вас на рентген. І це нормально, адже потрібно дізнатись чи вивих це, чи перелом, якщо так - то який, де локалізований. І чомусь ні в кого не виникає питань у правильності алгоритму дій лікаря.

Так само як тіло, наша психіка потребує дослідження. Найперші та найправильніші кроки фахівців - це зібрати анамнез, побудувати гіпотези і обрати методики, які ці гіпотези можуть дослідити.
Результат, який отримують батьки/опікуни після - це основа, це наукове підґрунтя для впровадження подальших кроків:

• підтвердження чи спростування гіпотези про діагноз (можливо, буде потрібно проведення інших додаткових діагностик);
• надання розгорнутого зворотнього зв'язку та розробка плану наступних дій для батьків/опікунів;
• розробка індивідуальної програми корекції/розвитку/підтримки/втручання на основі результатів проведеної діагностики.

Далі після діагностики починається спільна кропітка робота батьків та фахівців за прописаним планом. Універсальна формула на запитання батьків: "Що робити після проходження діагностики за певною методикою?" - слідувати рекомендаціям фахівців. А якщо з'являються сумніви щодо їх правильності - додатково звернутись з результатами діагностики до інших фахівців, щоб підтвердити коректність складеного раніше плану. Але ніколи не зупинятись в роботі просто так та все “раптово кидати”, якщо є сумніви - завжди є інші фахівці, у яких можна додатково проконсультуватись.

І кожна діагностика – це, по суті, старт.