Ігрова взаємодія: як виявляються труднощі соціальної комунікації.

Гра — це не лише спосіб зайняти дитину або навчити її нових навичок. У ранньому віці саме під час гри можна побачити, як дитина будує взаємодію з іншими людьми: чи намагається привернути їхню увагу, чи ділиться інтересом, чи реагує на ініціативу іншого, чи може врахувати ідеї іншого в грі та діяти почергово.

Дослідження пов'язують розвиток гри з такими компонентами соціальної комунікації, як: спільна увага, взаємні соціальна ініціатива, імітація та використання невербальних сигналів. Саме тому гра є дуже інформативним контекстом для спостереження за тим, як дитина взаємодіє з іншими.

Як розвивається соціальна взаємодія у грі

Соціальна гра формується поступово. Маленька дитина не починає одразу грати з іншими дітьми у складні сюжетні ігри. Спочатку взаємодія будується переважно з дорослим: через погляд, емоції, звуки, прості повторювані ігри та наслідування. Згодом з'являються спільна увага, чергування, паралельна гра поруч з іншими дітьми, а пізніше — спільні сюжети, правила, переговори та кооперація.

Темп розвитку різних компонентів гри та комунікації може відрізнятися, а на поведінку дитини впливають мовленнєвий розвиток, темперамент, попередній досвід взаємодії, нейророзвиткові особливості та контекст. Вік при цьому варто розглядати лише як орієнтир. Наприклад, ми очікуємо, що дитина до року буде брати участь у грі “ку-ку”, відповідати на усмішку дорослого, а от в 5 років вже демонструвати розвинену сюжетну гру та здатність створювати її разом з іншою дитиною.

На що звертати увагу під час гри

Коли ми говоримо про труднощі соціальної комунікації, важливо оцінювати не окрему поведінку, а якість взаємодії загалом.

Чи ініціює дитина взаємодію

Ініціація - це не тільки прохання дати іграшку або допомогти її відкрити.

Дитина може звернутися до іншої людини, щоб:

• показати щось цікаве;

• поділитися радістю або здивуванням;

• запросити до гри;

• запропонувати ідею;

• привернути увагу до події;

• прокоментувати те, що відбувається.

При труднощах соціальної комунікації звернення до інших іноді можуть бути переважно пов'язані з отриманням допомоги або бажаного предмета (відкрити щось або дістати), тоді як спонтанних спроб поділитися досвідом може бути менше.

Чи відповідає дитина на ініціативу іншої людини

Соціальна взаємодія завжди двостороння.

Наприклад, ми можемо спостерігати, що відбувається, коли дорослий або інша дитина:

• пропонує нову гру;

• коментує дії;

• показує щось цікаве;

• змінює сюжет;

• просить передати предмет;

• намагається приєднатися.

Дитина може помічати таку ініціативу і продовжувати взаємодію або ж не реагувати, повертатися до власної діяльності чи сприймати втручання іншої людини як перешкоду.

Чи є спільна увага

Спільна увага — один із базових компонентів ранньої соціальної комунікації.

Наприклад, дитина бачить мильні бульбашки, дивиться на них, а потім на маму, ніби перевіряючи: “Ти теж це бачиш?”. Або показує на літак у небі не для того, щоб його отримати, а просто щоб поділитися інтересом.

Тому під час оцінювання важливо дивитися не просто на наявність погляду в очі. Значення має те, як погляд, жести, міміка, положення тіла, вокалізації та мовлення поєднуються для комунікації з іншою людиною.

Чи може дитина чергуватися

Черговість починається ще з дуже простих ігор: дорослий котить м'яч дитині - дитина повертає його назад.

Пізніше ця сама структура стає основою розмови, настільних ігор та спільних сюжетів: я дію - ти дієш - я реагую на твою дію.

Труднощі можуть проявлятися не тільки в тому, що дитині складно чекати своєї черги. Іноді вона ніби продовжує власну гру незалежно від дій партнера, тому справжнього обміну між учасниками не виникає.

Чи враховує дитина ідеї іншого

Це можна добре поспостерігати під час сюжетної гри.

Наприклад, дитина придумала, що машинка їде до магазину. Інша дитина додає: “А потім вона потрапила в аварію”.

Для продовження спільної гри потрібно не обов'язково погоджуватися, але важливо помітити пропозицію іншої людини і якось на неї відреагувати: прийняти її, змінити, запропонувати альтернативу, домовитися.

При труднощах соціальної взаємності дитині може бути значно комфортніше, коли гра розвивається лише відповідно до її власного задуму. У шкільному віці подібні труднощі можуть проявлятися вже у спільних проєктах, командних іграх або необхідності домовлятися про правила.

Чи помічає дитина реакцію партнера

Соціальна гра постійно потребує маленьких корекцій.

Інша дитина засміялася — я можу продовжити жарт. Вона відійшла — можливо, більше не хоче грати. Не зрозуміла ідею — потрібно пояснити її інакше.

Тому важливо спостерігати, чи помічає дитина зміни в поведінці партнера та чи впливають вони на її власні дії.

Наскільки гнучкою є спільна гра

Деякі діти можуть мати складну і добре розвинену самостійну гру, але відчувати труднощі саме тоді, коли до неї приєднується інша людина.

Наприклад, дитина може створювати детальні сюжети з фігурками, але наполягати, щоб партнер говорив конкретні репліки або діяв лише визначеним способом. Інший варіант — багаторазове відтворення знайомого сюжету без готовності включити нову ідею партнера.

У такій ситуації важливо оцінювати не “багату” чи “бідну” фантазію саму по собі, а гнучкість і взаємність гри.

Важливо розуміти, що одна особливість гри не є діагнозом

Дитина може любити грати сама. Може не цікавитися ляльками або рольовими іграми. Може годинами будувати конструктор, захоплюватися потягами або хотіти багато разів повторювати улюблений сюжет — жодна з цих особливостей окремо не означає наявності розладу.

Так само наявність зорового контакту, друзів або сюжетної гри сама по собі не дозволяє зробити висновок про відсутність труднощів соціальної комунікації. Хороший зоровий контакт чи наявність уявної гри не повинні використовуватися як підстава для автоматичного виключення РАС.

Для фахівця важливим є патерн поведінки:

• наскільки труднощі є стійкими;

• чи проявляються вони у різних ситуаціях і з різними людьми;

• чи відповідають віку та рівню розвитку дитини;

• наскільки впливають на дружбу, навчання, участь у групових активностях і повсякденне життя;

• чи можуть вони краще пояснюватися іншими особливостями розвитку або станом дитини.

Саме тому діагностичний висновок не робиться на основі одного типу гри або однієї поведінкової ознаки.

Коли варто звернутися до фахівця

Причиною для консультації є не те, що дитина “грає неправильно”, а стійкі труднощі у взаємодії, які помітно відрізняються від очікуваного для її віку та впливають на повсякденне життя.

Наприклад, варто обговорити розвиток дитини з фахівцем, якщо протягом тривалого часу їй складно:

• залучати інших людей до спільної діяльності;

• реагувати на соціальні ініціативи;

• ділитися увагою та інтересом;

• приєднуватися до гри однолітків;

• підтримувати взаємне чергування дій;

• враховувати дії та ідеї іншої людини;

• адаптувати власну поведінку під час спільної гри;

• будувати та підтримувати взаємні стосунки з однолітками.

Такі прояви можуть зустрічатися при різних особливостях розвитку, тому метою оцінювання є не пошук діагнозу, а розуміння загального профілю розвитку і причин труднощів конкретної дитини.

Гра в цьому сенсі є дуже інформативним вікном у соціальну комунікацію: вона дозволяє побачити не лише те, що дитина вже вміє, а й те, як вона використовує свої навички у живій взаємодії з іншою людиною.

Авторка: Марія Устінова - психологиня, психодіагностка, спеціалізація: діагностика аутизму у дітей та дорослих, діагностика когнітивних порушень, психологічне консультування дорослих.

Джерела

1. Gibson J. L., Pritchard E., de Lemos C. Play-based interventions to support social and communication development in autistic children aged 2–8 years: A scoping review. Autism & Developmental Language Impairments, 2021.

2. Papacek A. M., Chai Z., Green K. B. Play and Social Interaction Strategies for Young Children With Autism Spectrum Disorder in Inclusive Preschool Settings. Young Exceptional Children.

3. National Institute for Health and Care Excellence (NICE). Autism spectrum disorder in under 19s: recognition, referral and diagnosis. Features suggesting possible autism.

4. National Institute for Health and Care Excellence (NICE). Autism spectrum disorder in under 19s: support and management.

5. American Speech-Language-Hearing Association (ASHA). Social Communication Benchmarks.

6. East of England Community Health and Care NHS Trust. Playing and social skills.

7. Bedfordshire and Luton Children's Speech and Language Therapy Service. Supporting social communication and interaction.

8. Occupational Therapy Helping Children. Social Interaction in Play Milestones: What You Need to Know.

9. ISPCC. Supporting a Child with Social, Communication and Interaction Difficulties.