Чому від росіян не варто очікувати сміливих акцій протесту та швидкого повалення путінського режиму?

Вирішили проаналізувати чому росіяни не виходять на мітинги достатньо масово аби силовики не змогли справлятися з такою кількістю протестувальників. І чому говорять про те, що "їм шкода, але нічого вдіяти не можуть, це рішення їх влади", та власне залишаються сидіти вдома, дозволяючи приймати наприклад, закони про 15 років ув'язнення за "розповсюдження фейків про російську армію" і не називати війну - війною.

Така позиція народу про власну нікчемність/незначущість у прийнятті рішень прекрасно описується синдромом навченої (набутої) безпорадності.

 Пам'ятаєте про експеримент американського психолога Мартіна Селігмана над собаками? Якщо коротко: він проводив експеримент над собаками за схемою умовного рефлексу Павлова, щоб сформувати рефлекс страху на звук сигналу. Собаки по дзвінку отримували удар струмом, а щоб вони не втекли завчасно, їх фіксували в спеціальній упряжі.

 Потім тварин перевели у вольєр з низькою перегородкою, щоб вони змогли втекти як тільки почують сигнал. Але в новій клітці жоден пес навіть не спробував перестрибнути легку перешкоду, і продовжував свої страждання. Коли в ті ж умови помістили собаку, яка не брала до цього участі в експерименті, вона одразу втекла.

 Селігман зробив висновок: коли неможливо контролювати або впливати на неприємні події, розвивається сильне почуття безпорадності. У контексті того, що відбувається зараз, ми можемо спостерігати, що державна влада у росії базується на синдромі навченої безпорадності народу. Хотіли самі розібрати все по полицях, але знайшли про це вже написану хорошу статтю, тож ділимося посиланням нижче.

Головні тезиси:

• для закріплення відчуття безпорадності громадян влада росії використовує механізми примусу, демонстративно караючи тих, хто проти такої влади виступає; 
• безпорадність закріплюється вже на рівні сформованих у свідомості людей світоглядних установок, коли безправ’я, несправедливість і неможливість їх подолати сприймаються як “закон життя”, до якого потрібно пристосуватися; 
• відчуття соціальної безпорадності породжує такі негативні явища як цинізм, немотивовану агресивність до представників найближчого соціального оточення, нездатність до співпраці з іншими людьми, виникнення так званого “культу нещасної людини”, коли нещасні і принижені люди починають сприйматися як єдині носії правди і справедливості; 
• російська модель розвитку суспільства розвивалася в формуванні у підданих навченої безпорадності і освяченні влади; 
• наявність власної думки, що суперечить позиції влади, сприймається не лише владою, але й багатьма громадянами як небезпечний екстремізм.